Системна психотерапія – напрям, який досить суттєво відрізняється від інших методів психотерапії. У чому відмінності, на чому базується цей метод і чому він такий ефективний – розглянемо в цій статті.
Основні концепції і терміни системної терапії
Як можна зрозуміти з назви, системна психотерапія сфокусована на роботі з системами. Під системою в даному випадку мається на увазі набір елементів в сукупності з взаємозв’язками між ними і їх ознаками. Системна терапія звертається до людини не лише на індивідуальному рівні, але перш за все розглядає її у стосунках, як частину групи. Зрозуміти окремого члена сім’ї (частини) можливо лише при умові розуміння спільного функціонування всіх членів сім’ї (цілого). Вивчаючи ціле, ми краще розуміємо частину.
Людина сама по собі – це теж система. Особливо явним це стає, коли з’являються внутрішньоособистісні конфлікти. Наприклад, коли одна частина людини хоче одного, а інша – іншого чи “забороняє” першій. Детальніше читайте в матеріалі про вирішення конфліктів.
На відміну від більшості інших напрямів, заснованих на основі психоаналіза, системна психотерапія утворилася з теорії комунікації та кібернетики. І хоча методи психоаналіза вона теж в себе увібрала, системні терапевти працюють з іншими механізмами, розглядають ситуацію з інакшої позиції, ніж психотерапевти решти методів.
Кожна людина є частиною безлічі систем, таких як шкільний клас чи колектив на роботі, держава та культура. І, звісно, сім’я – це теж система. Всередині цих систем людина комунікує, причому не лише вербально. Мовчання, емоції, вчинки, будь-яка поведінка – це способи комунікації. Людина не може не комунікувати, тому вона просто вибирає для себе найбільш зручну та/або звичну форму.
Проблема однієї людини розглядається як симптом сімейної системи, а також враховується контекст – вплив всіх систем, до яких він входить. Ці проблеми системна терапія розглядає швидше практично, ніж аналітично. Зазвичай вона не намагається визначити минулі причини, не ставить діагноз “хто хворий, хто є жертвою”. Системна терапія виявляє деструктивні моделі поведінки в групах людей та усуває ці моделі, незалежно від аналіза причин.
Роль системного терапевта – не лікувати причини чи симптомы, а допомогти системам змінити себе, вводячи “творчі” підштовхування. Терапія надає живим системам допоміжні імпульси для створення нових зразків взаємодії, для сприйняття нової форми організації, котра дає можливість для розвитку та зростання.
Важливе про симптоми
Симптом в системній психотерапії – скарги, з котрими приходить клієнт. Вони можуть приймати різні форми і стосуватися різних проявів, від надмірної емоційності до психічних розладів. Для системного терапевта важлива не стільки форма та причини виникнення, скільки те, як симптом формується та підтримується системою. Терапевт сприймає симптом як для чогось потрібний елемент системи і намагається зрозуміти його функції, як і чому він працює.
Симптом – це частина цикла. Він впливає на систему→система змінюється→вплив на симптом→знову вплив на систему… Тут немає початку та кінця. Системний підхід в психотерапії дозволяє діяти не поверхнево, а впливати на глибинні фактори, котрі призвели до створення паттерна – стійкої поведінки чи стійкого взаємозв’язку всередині системи.
Ключові принципи системної терапії
- Зворотній зв’язок. Будь-яка система прагне до відновлення стабільності та рівноваги. Терапевт дає зворотній зв’язок, порушуючи цей гомеостаз, призводячи до розвитку системи. При цьому і сам терапевт отримує від системи зворотній зв’язок про свої інтервенції, коректуючи їх. Таким чином, зворотній зв’язок має циклічний характер.
- Циркулярність (причинність по колу). Всі частини одного цілого взаємообумовлюють одне одного. Задача системного психотерапевта – не встановлювати прямий причинно-наслідковий зв’язок, котрий пояснив би, чому відбувається подія, а допомогти клієнту побачити, як система впливає на ситуацію.
- Точка входу та виходу. Терапевту не обов’язково розуміти всі причинно-наслідкові зв’язки та механізми, за якими працює система. Головне – дослідити систему достатньо для того, щоб побачити точку входу (свою інтервенцію) та точку виходу (зміни, до яких це призведе).
- Нейтральність. Навіть працюючи лише з одним клієнтом, як елементом системи, терапевт повинен однаково уважно та нейтрально ставитись до всіх її членів. Не може бути “хороших” чи “поганих” елементів системи. Нейтральність терапевта стосується клієнтів (терапевт не створює коаліції з клієнтом проти інших), конструктів/переконань/цінностей клієнта (культуральних, релігійних, сексуальних тощо), рішень (терапевт не хоче чогось від клієнта, а йде за його запитом).
- Цілісність. Клієнтом психотерапевта є не людина, а вся цілісна система. Людина – це лише носій симптома, який насправді стосується цілої системи. Для вивчення проблеми терапевту бажано побачити систему в динаміці, дослідити взаємодію між елементами. При цьому не обов’язково приводити на зустріч всіх членів сім’ї чи учасників колектива. У психотерапевта є інструменти для дослідження системи – наприклад, генограма, розстановки, циркулярні запитання. І відповідно, якщо змінюється поведінка одного з учасників системи – це призводить до змін і у решти учасників.
Застосовуючи ці принципи, системний сімейний психотерапевт прагне не лише позбутися симптома, а також сприяти змінам в структурі взаємодії всередині системи (сім’ї, робочого колектива, групи друзів, громадян країни тощо). Якщо лише прибрати симптом, не змінюючи емоційні особливості та комунікацію, в результаті яких цей симптом виник чи підтримується, то проблема швидше за все з’явиться знову. Причому проблема може проявитися в інших симптомах та/або у інших учасників системи.
