Життєвий цикл сім’ї

Життєвий цикл сім’ї

Сім’я — це організм, що розвивається та у своєму розвитку проходить певні етапи. Кожен новий етап містить як кризові моменти, так і можливості для розвитку кожного члена сім’ї та сімейної системи загалом.

Говорячи про сім’ю, ми розглядаємо її у двох формах:

• Нуклеарна сім’я — сім’я, що складається з подружжя батьків та їх неодружених дітей
• Розширена сім’я — кровні родичі більш ніж двох поколінь, які об’єднані спільним домашнім господарством

Є ще поняття неповної сім’ї, але в рамках цієї статті будемо розглядати традиційні, повні сім’ї.

Крім стосунків з розширеною сім’єю, нуклеарна сім’я є також частиною соціальної системи, взаємодія з якою теж може стати причиною стресів та криз.

Чому відбуваються кризи?

Протягом свого розвитку, сім’я стикається з різними стресами. Можна виділити дві групи причин, чому вони виникають:

1. Через тиск, що виникає від напруги між поколіннями (сімейні міфи, невідповідність сімейним очікуванням, “трикутник емоційних відносин”). Навколо етапу молодої сім’ї дуже багато стресів надходить з боку розширеної сім’ї, тому завдання молодої сім’ї — формувати власні кордони. Такі, щоб вони захищали від зовнішніх стресорів.
2. Через труднощі, з якими сім’я стикається при переході між етапами життєвого циклу. Кожна значна зміна (укладення шлюбу, народження дітей, відхід дітей з дому і т.д.) є певним випробуванням для сім’ї. Відчуваючи невизначеність майбутнього, сім’я прагне уникнути цих ризиків. Але перехід з етапу в етап є природною динамікою. Якщо уникати змін в цьому процесі, це може стати причиною проблем.

Саме при переході з одного етапу життєвого циклу на інший найчастіше виникають кризові ситуації у сім’ї. Крім того, є ще група непередбачуваних стресів — таких як хвороба, втрата роботи, смерть, вимушений переїзд, війна, які також вимагають від сімейної системи значних змін.

Криза — ситуація, коли сім’я стикається з тим, що її попереднього досвіду, ресурсів, знань, вмінь не вистачає для виконання нових завдань, що стають перед сім’єю на черговому етапі розвитку.

Якими можуть бути наслідки кризи:

• Сім’я пристосовується до нових умов та переходить на новий етап життєвого циклу. Встановлює нові відносини між членами сім’ї, приймає нові ролі, новий рівень взаєморозуміння та взаємодії, набуває нові навички (спираючись на попередні або залучаючи допомогу зовні, від розширеної сім’ї чи психотерапевта)
• Сім’я, як система, зберігається, але виникають симптоми — скарги, проблемні моменти, які потребують пропрацювання. Симптоми можуть приймати різні форми, від надмірної емоційності до психічних розладів чи фізичних захворювань. Часто носіями симптомів є діти: від поганої поведінки у школі до таких розладів, як енурез.
• Сім’я, як система, розпадається — через те, що не готова до змін і за будь-яку ціну намагається зберегти колишній тип взаємодії в нових умовах. В результаті наростає ступінь емоційного відчуження та руйнуються внутрішньосімейні відносини.

Розглянемо детальніше кожен етап життєвого циклу сім’ї, його задачі та можливі складнощі.

Життєвий цикл сім’ї

Життєвий цикл сім’ї (family life cycle) — поняття, що відноситься до розвитку сім’ї в часі.

Кожен етап життєвого циклу має свої завдання, які належить виконати сім’ї для органічного розвитку. З часом ці завдання накопичуються, нашаровуються. Якщо завдання попереднього етапу ще не виконані, а вже підступають нові — така сім’я буде перебувати в більшому стресі, відчувати “ефект сніжного кому”.

Якщо сім’я гнучка, готова до змін, які несе кожен етап, готова приносити в психологічну «жертву» досягнуті на попередній стадії рівновагу та усталені способи взаємодії один з одним, з дітьми та третім поколінням (бабусями та дідусями) — тоді перехід в новий етап проходить легше.

Перехідні періоди та кризи вважаються неминучими в ході розвитку сім’ї.

Основні етапи життєвого циклу сім’ї:

1. Стадія монади (передетап) — молода людина в пошуку пари та самореалізації
2. Діада — формування пари, молода сім’я
3. Тріада — поява третьої людини, сім’я з маленькою дитиною
4. Вихід першої дитини у зовнішню стосовно сім’ї систему — сім’я з молодшими школярами, інколи — з дітьми, що ідуть в дитсадок
5. Сім’я з підлітком
6. «Стартовий майданчик» — перша дитина лишає сім’ю
7. Спорожніле гніздо — сім’я, яка у загальному виконала батьківську функцію
8. Завершення циклу сім’ї — вдівство, знову монада

Етап 1: монада — самостійна особистість

Життєвий цикл сім’ї починається саме з цього етапу, тому що перш ніж формувати пару, людина має пройти період індивідуації, самоідентифікації.

Період монади започатковує новий цикл, водночас він пов’язаний з етапом “стартовий майданчик” у батьківській сім’ї. На цьому етапі батьківська сім’я відпускає молоду людину, яка може частково чи повністю функціонувати автономно.

В багатьох культурах для етапу відокремлення від батьківської сім’ї є окремі ритуали. В нашій культурі ритуал переходу для хлопчиків — це часто армія, для дівчат — відсутній (“дівчинку треба передати від батька чоловіку”).

Завдання цього етапу:

• Здобуття молодою людиною незалежності: матеріальної, функціональної (самообслуговування), емоційної (самостійне прийняття рішень)
• Досягнення певного соціального статусу
• Вміння пристосовувати свою поведінку для об’єднання з людьми свого віку

Молода особа має одночасно сепаруватися та зберегти зв’язок з батьківською сім’єю. Крайні прояви кожного з цих варіантів (і надмірна відокремленість, і надмірна прив’язаність) є потенційною причиною майбутніх криз.

Проблеми, які можуть виникати:

• Екстремальне сепарування. Людина відривається від своїх коренів, не має доступу до енергії, яку ми черпаємо у своїх сім’ях.
• Недостатнє сепарування. Коли ми не можемо відірватися — цей зв’язок, сплутаність з сім’єю батьків, не дає можливості для індивідуального розвитку.

До укладення шлюбу обидва з майбутнього подружжя повинні повністю відокремитися від своїх батьківських сімей. Роль сина чи дочки відтепер стає вторинною стосовно ролі чоловіка чи дружини.

Етап 2: діада — молода сім’я

Молодою вважається сім’я, починаючи з моменту укладання шлюбу і до народження першої дитини. На цьому етапі починається робота пари над прийняттям на себе подружніх зобов’язань. Чим краще кожен з пари зміг справитися із завданнями попереднього етапу, монади, тим легше буде на стадії молодої сім’ї.

Парам належить виробити правила близькості, співпраці та розділення обов’язків. Знати, що важливо для іншого, поважати думки й почуття партнера, навіть якщо вони відрізняються від його власних. Здатність поважати несхожість іншої людини приходить лише з формуванням самоідентичності, що неможливо при емоційній залежності від батьків (з чим треба було розібратися на попередньому етапі).

Завдання цього етапу:

• Встановлення внутрішніх кордонів сім’ї та меж спілкування з друзями та родичами.
• Вирішення конфлікту між особистими та сімейними потребами.
• Встановлення оптимального балансу близькості/віддаленості.
• Розв’язання проблеми сімейної ієрархії та областей відповідальності.
• Досягнення сексуальної гармонії.
• Розв’язання житлових проблем та придбання власного майна.

Етап молодої сім’ї є дуже важливим для всього подальшого циклу. Рішення великих і малих проблем на початковому етапі сімейного життя сприяє виробленню довготривалих стійких форм поведінки, що діють протягом усього життєвого циклу.

 

Проблеми, які можуть виникати:

• Неадекватна мотивація створення шлюбу: щоб відокремитися від батьків; під тиском соціальних стереотипів для уникнення суспільного осуду; для компенсації дефіциту любові, спілкування, тепла, турботи; вимушений шлюб — через вагітність, матеріальну залежність; шлюб для досягнення певної матеріальної чи соціальної вигоди тощо. При неадекватній мотивації особистість партнера не являє собою цінності — значення має лише сам факт його наявності, або його певні функціональні показники, необхідні для задоволення потреб. Причому неадекватна мотивація одруження може бути й неусвідомлюваною. В такому випадку практично неминуче посилення розчарування у партнері та шлюбі.

• Неузгоджене питання дистанції та близькості в парі. Важливо зрозуміти, в яких сферах життя пара робить щось разом, а в яких — кожен окремо, маючи “власну територію”. І дотримуватись розумного балансу в цьому розподілі.

Відомий стереотип про сімейне щастя “жити, як єдине ціле” — не такий вже і правдивий. Коли двоє в парі “злиті” воєдино, вони часто бояться визнати відмінності одне в одному, оскільки ці відмінності можуть виявитися настільки великими, що становитимуть загрозу для їхнього слаборозвиненого «Я». Такі пари не здатні нести відповідальність за себе та свої взаємини.

Відносини “злиття” мають місце, коли, на думку одного з подружжя, партнер повинен забезпечити його щастя, причому найчастіше саме партнер вважається винуватцем всіх проблем, що виникають між подружжям. У таких сім’ях існує думка про те, що варто тільки партнеру почати поводитися по-іншому, і всі проблеми відразу підуть, а подружжя заживе щасливо. Висловлюючи взаємні звинувачення, подружжя фактично відмовляється нести відповідальність за свої відносини.

Є ще ряд факторів, які можуть ускладнити початкову фазу розвитку сім’ї. Зокрема, до “факторів ризику” відносять такі ситуації:

1. Пара створює сім’ю невдовзі після втрати значимої людини.
2. Істотно різняться сімейні традиції та походження подружжя (релігійні переконання, освіта, соціальний клас, національна приналежність, вік тощо).
3. Подружжя виросло в сім’ях з різним складом (наприклад, багатодітна сім’я та сім’я з однією дитиною).
4. Пара проживає занадто близько або занадто далеко від хоча б однієї з батьківських сімей.
5. Нестабільність шлюбних патернів в одній із розширених сімей.
6. Пара залежить від членів розширеної сім’ї матеріально, фізично чи емоційно. (невирішений етап монади переходить в діаду).
7. Погані стосунки одного з подружжя зі своїми сиблінгами чи батьками.
8. Шлюб укладається у віці до 20 років або після 35 років.
9. Шлюб укладається після періоду залицяння тривалістю менш як шість місяців або понад три роки.
10. Весілля відбувається без членів сім’ї або друзів.
11. Вагітність дружини до весілля або протягом першого року після одруження.
12. Власне нещасливе, на думку хоча б одного з подружжя, дитинство чи юність.

Більшість з перерахованих вище факторів несуть ризик саме тому, що за таких умов подружжя або не мало можливості нормально пройти етап монади, або надто швидко переходить до етапу тріади, не виконавши завдань діади.

Етап 3: тріада — сім’я з маленькою дитиною

Новий етап в житті сім’ї настає з появою третього члена — дитини. Якщо до цього пара встигла пройти всі завдання етапу діади та створити правила взаємодії в парі — вони більш готові до викликів етапу тріади. Цей етап присвячений освоєнню подружжям батьківських ролей та прийняттю факту появи в сім’ї нової особи.

На рівні сім’ї тріада — це справжня революція. Вона вимагає нових ролей, нових кордонів. Утворюються нові підсистеми в сім’ї: з’являється батьківська підсистема, підсистема бабусь і дідусів, часто також — підсистема сиблінгів.

Разом з тим, на етапі тріади відбувається перевірка старих домовленостей та кордонів. Подружжю необхідно перевірити, чи готові вони до “гри втрьох”, адже до того створювали правила лише для “гри на двох”.

Завдання цього етапу:

• Реорганізація сім’ї для виконання нових завдань у зв’язку з появою дитини — змінюється пріоритетність обов’язків, бо дитина накладає обов’язки, які неможливо перенести або відкласти.
• Заохочення зростання дитини з одночасним забезпеченням її безпеки та батьківського авторитету — створення надійної прив’язаності.
• Узгодження особистих та сімейних цілей.

Важливо розуміти: утворення тріади не викреслює існування подружньої діади та монад кожного з батьків. Вони можуть відійти на другий план, поки дитина потребує основних ресурсів, але не зникати зовсім.

Проблеми, які можуть виникати:

• Проявлення історій батьківських сімей. Якщо у батьківській сім’ї кожного з подружжя були нормальні стосунки, вони нормально пройшли всі етапи зростання дітей, встановили хороші стосунки дитини з мамою і татом — то потім така їх дитина вже у власній сім’ї простіше сприйматиме появу власних дітей. Інакше — можуть бути позиції ревнощів, зради, відчуття покинутості. Старі історії з дитинства можуть похитнути домовленості, досягнуті в діаді.
• Перевірка кордонів стосовно розширених сімей. Якщо ці кордони надто чіткі, сильно виражені — сім’я може страждати від недостатньої допомоги від батьків («Справляйтесь, як хочете!»). Якщо кордони належно не встановлені — дитина стає пропуском для батьківських сімей («Дитина належить сім’ї, а не лише батькам»), при цьому надмірна допомога від родичів може стати навантаженням.
• Формування трикутника відносин. Ближче за всіх до дитини знаходиться мати. Якщо мати надмірно поглинена турботами про дитину, батько дистанціюється і більше часу починає приділяти роботі. Дитина може відігравати ключову роль у контролі дистанції між батьками.

Формування прив’язаності — одна з основних задач цього етапу. Прив’язаність формується у дітей у віці до 2 років, зазвичай — до тих дорослих, які негайно реагують на емоційні потреби дітей.

Чому це так важливо? Діти, що сформували надійну прив’язаність до особи, яка здійснює за ними догляд, надалі, у віці від 2 до 5 років, успішно опановують соціальні вміння та навички вирішення проблем. Якщо зазирати ще далі, на етап сепарації дитини від батьків, то успішно сепарація проходить у тих, хто мав добру прив’язаність.

Таким чином, емоційна чутливість батьків протягом перших років життя дитини створює основу для її успішного психологічного функціонування в наступні роки.

Етап 4: сім’я з молодшим школярем

На цьому етапі відбувається включення дітей до зовнішніх соціальних структур (дитячий садок, школа) — внутрішня система сім’ї стикається з зовнішньою системою. Крім того, в це період батьки вперше стикаються з автономізацією дитини і усвідомленням факту, що колись вона покине сім’ю. Сім’я проходить чергову перевірку сімейних правил та стратегій, тестування сімейних кордонів та потребує реорганізації для виконання нових завдань.

Завдання цього етапу:

Постає потреба перерозподілити обов’язки та позначити нові межі сім’ї. У разі професійної зайнятості подружжя вони повинні дійти нової угоди в наступних сферах сімейного життя:

• Відвідування дитиною дитячого садка/школи: батькам необхідно домовитися про те, хто буде відводити та забирати дитину з навчального закладу, хто перебуватиме вдома, коли дитина хворіє, хто відвідуватиме дитячі заходи (ранки, батьківські збори тощо), хто займається розвитком дитини поза школою/дитячим садком.
• Господарсько-побутова сфера: вимагає своєї зміни колишній подружній договір щодо розподілу домашніх обов’язків (купівля продуктів, приготування їжі, прибирання квартири тощо).;
• Сфера дозвілля: мають бути визначені оптимальні для існування цієї сімейної системи форми та способи проведення вільного часу.

Проблеми, які можуть виникати:

• Перевірка кордонів стосовно соціальної системи. Якщо кордон сім’ї занадто щільний — то внутрішні правила сім’ї можуть сильно відрізнятися від зовнішніх. Якщо при цьому сім’я не готова співпрацювати з зовнішньою системою, сім’я відкидає правила школи. В такому разі діти отримують сигнал: наші правила — єдині вірні, всі решта — неправильні. Це призводить до боротьби з зовнішньою системою, і заручником цієї боротьби стає дитина. Інша крайність — коли в родині немає власних кордонів і правил. Тоді при зустрічі з зовнішньою системою, всі її правила сприймаються без жодної критики. Дитина беззахисна перед зовнішніми правилами, голосу дитини не чують («Раз вчителька сказала, що ти винний — то ти винний»). Необхідно прагнути до золотої середини.
• Автономізація того з батьків, хто був у декреті. Найчастіше це матір, тому будемо говорити про неї, хоча ситуація справедлива й у зворотному випадку, коли вихованням дитини більше займався чоловік. Матір, яка сиділа в декреті, отримавши більше вільного часу, може вийти на роботу, завести хобі, почати частіше зустрічатися з подругами. Для пари це може стати кризою, бо чоловік звикає, що дружина вдома. А жінка може відчувати страх перед автономністю, вона чіпляється за дитину своєю гіперопікою. Це може призвести до виникнення симптомів: у дитини «психосоматика», у мами — причина не виходити на роботу.
• Проявлення внутрішньосімейних проблем. Якщо між батьками є розбіжності чи розкол у батьківській діаді, пара може тепер спробувати вирішувати проблеми за допомогою дитини. Дитина може набувати ролей цапа-відбувайла, партнера одного з батьків в протистоянні з іншим, примирителя в конфліктах, а іноді — єдиного виправдання шлюбу. Знову актуальними стають проблеми, які не вирішені ще до народження дитини.
• Утворення міжпоколінної коаліції. Якщо подружжю не вдалося домовитися і виробити загальну виховну стратегію, це може призвести до війни, в якій кожен прагне перетягнути дитину на свій бік (утворюється міжпоколінна коаліція). Розповсюджена ситуація, коли кожен з батьків вважає способи виховання іншого неправильними і намагається врятувати дитину від свого шлюбного партнера. Мати може надмірно опікуватися дитиною, а батько — триматися подалі, щоб остаточно «не зіпсувати її». Коли батько намагається висунути свої вимоги до дитини, мати втручається і намагається пом’якшити чи знецінити їх, підриваючи цим спроби батька брати участь у вихованні. Цей цикл може повторюватися, причому жоден з батьків не може по-справжньому вплинути на дитину.
• Суперечки як спосіб об’єднання подружжя. Якби парадоксально це не звучало, але часто батьки обирають шлях суперечок, бо це — єдиний доступний їм формат комунікації. Якщо подружжя домовляться, то у них зникне привід для взаємодії. Ця ситуація створює для дитини велике поле для маніпуляцій батьками і може ускладнити його адаптацію в будь-якому середовищі, що базується на вертикальних відносинах.

Переживання сім’єю кризи цього етапу залежить від ступеня готовності батьків до розширення сфери контактів їхньої дитини; від уміння підтримати її зростаючу самостійність; від гнучкості сімейної системи, що зумовлює здатність усієї сім’ї до змін; від рівня комунікативних умінь, що визначають здатність подружжя домовлятися про зміни.

Етап 5: сім’я з підлітком

Залежно від кількості та віку дітей цей етап може накладатися на попередній або наступний етапи. У тій чи іншій формі етап підлітковості триває доти, поки остання дитина не залишить будинок.

Попри свою викличну поведінку, в цей період підлітки дуже потребують батьків. Дуже важливо зважати на потреби підлітка, хоча вони й часто змінюються.

Батькам слід постійно змінювати свої взаємини та правила, модифікувати межі сім’ї, щоб підліток за бажанням міг входити у сімейну систему і залишати її.

Основні задачі цього періоду:

• Перерозподіл автономії та контролю між батьками та підлітками. Важливо, щоб батьки бачили в підлітку не лише дитину, а й дорослого, який почав формуватися.
• Зміна типу батьківської поведінки та ролей. Спроби встановити нові комунікації, перехід на рівень домовленостей. Батьки мають пробувати відпускати контроль, але не втрачати зв’язок.
• Підготовка до відходу підлітка з дому. Сепарація та індивідуація дитини.

Ключовим завданням розвитку у підлітковому віці є сепарація та індивідуація.

Підлітки, не здатні відокремитися від своїх батьків, часто страждають на депресію. Депресія розвивається, коли підліток намагається задовольнити потреби батьків на шкоду власним. І хоч наявність депресії підлітки схильні заперечувати навіть у відповідь на пряме запитання, проте їх благання про допомогу проявляються в поведінці в школі, гіперсексуальності та асоціальній поведінці. У таких випадках батьки зазвичай застосовують каральні заходи впливу, що ще більше посилює депресію.

Батькам важливо пам’ятати, що підліткові депресії мають інші прояви, ніж дорослі — вони приймають форму бунту. І тому необхідно не поглиблювати конфронтацію, а намагатися зрозуміти і допомогти.

Проблеми, які можуть виникати

Етап сім’ї з підлітком є періодом, коли в сім’і кризи нашаровуються одна на одну, мов листковий пиріг. В цей період проявляються:

• • підліткова криза у дитини — психосексуальна, фізіологічна, екзистенційна тощо
  • криза середнього віку у батьків — підведення певних підсумків «що я вже встиг», перевірка всіх своїх ролей
  • криза старшого покоління у бабусь і дідусів — пов’язана з досягненням передпенсійного віку чи виходом на пенсію

• криза старих правил в сім’ї

• криза сталої пари

Успішне подолання проблем на цьому етапі значною мірою визначається тим, як було вирішено завдання комунікації та позначення меж сім’ї на попередніх етапах життєвого циклу сім’ї.

Етап 6: сім’я, як “стартовий майданчик”

Цей етап пов’язаний з відходом дітей з дому і початком їх самостійного життя. Період починається, коли перша дитина покидає дім, зазвичай це відбувається у віці 16-20 років. Період, коли формуються монади.

Завдання цього етапу:

• Сепарація дитини від сім’ї
• Коректний вихід з дому
• Вступ до коледжу, на військову чи іншу службу

Якщо підліткові бунти відшуміли, то монада людини займається влаштуванням свого життя. Це період пошуку свого “я”, час активних консультацій, профорієнтації.

Проблеми, які можуть виникати:

• Неостаточна сепарація молодої людини від батьків. Попри те, що існує низка подій, які так чи інакше пов’язуються з переходом до дорослості (отримання паспорта, вступ до ВНЗ, призов на військову службу, початок трудової діяльності, укладення шлюбу, окреме проживання та ін.), їх наявність не означає повного відділення та автономії дітей від батьківської сім’ї. Молоді люди часто залишаються фінансово та емоційно залежними від батьків.
• Відчуття відповідальності молодої людини за проблеми в батьківській сім’ї. При успішному проходженні цього життєвого етапу, молода людина може повернутися до сім’ї, якщо схоче, а не залишається вимушено, з відчуття провини. Навіть якщо у сім’ї є проблеми, молода людина не повинна почувати себе зобов’язаною повернутися до виконання своєї ролі в сім’ї, щоб допомогти ці проблеми вирішити.
• Зміни у складі сім’ї. Молода людина укладає шлюб і приводить у сім’ю свого партнера та дітей. Батьки стають прабатьками, й у системі виникають нові ролі. Крім того, смерть батьків та прабатьків призводить до втрати членів сім’ї. У нормально функціонуючих сім’ях прихід і втрата членів надають можливість досліджувати нові ролі, тоді як у дисфункціональних сім’ях подібні події ведуть до розладу, що може закінчитися розлученням чи іншими проблемами.
• Пошук нового призначення. Жінкам, які раніше переважно зайняті вихованням дітей, доводиться пристосовуватися до нової професії або вибирати собі хобі.
• Перегляд стосунків батьків. Може так статися, що в батьків не залишиться загальних тем для розмов, оскільки вони повністю фокусувалися на дитині (або дітях). У деяких випадках пари досягають згоди з давніх проблем, вирішення яких було відкладено через появу дітей. Іноді пара тримається за дитину, особливо якщо вона вимагала особливої турботи, наприклад, була хвора або має особливі потреби.

Конфлікт у сім’ї, яка не може відпустити дитину, може призвести до розлучення або до проблемної поведінки молодої людини — наприклад, втечі з дому, вагітності чи суїциду. Найбільш серйозні розлади (такі як шизофренія або нервова анорексія) починаються саме на цьому етапі.

Здатність молодого дорослого диференціюватися від своєї сім’ї в перспективі веде до розвитку автономії в стосунках з майбутніми членами сім’ї, а також до здатності утворити нові продуктивні стосунки

Етап 7: сім’я, що в основному виконала свою батьківську функцію

Цей етап, який ще називають етапом “спорожнілого гнізда”, починається з відходу з дому останньої дитини та може протікати цілком спокійно, якщо парі вдалося дати дітям і автономію, і близькість. Багато батьків вважають саме цей етап найщасливішим у своєму житті.

Втім задоволені своїми відносинами зазвичай ті пари, взаємодія яких і на попередніх етапах була гармонійною. Якщо ж у подружніх стосунках були проблеми, то з виходом на пенсію вони ще більше загострюються. Також цей період може бути складним, якщо пара сильно дітоцентрована.

Задачі цього етапу:

• перегляд подружніх взаємин
• прийняття ролей бабусі та дідуся
• зміна способу життя відповідно до стану здоров’я
• перегляд розподілу обов’язків та часу
• адаптація до виходу на пенсію

В цьому періоді знову стають сильнішими ролі монади та діади. Якщо пара повернулась до діади, а виявилось, що як пари їх давно немає, вони трималися разом за рахунок виконання батьківських функцій — це може стати причиною для розлучення.

Також в цьому періоді пара може реалізуватися як бабуся і дідусь та відмовитись від повернення до пари, або жити разом формально.

Необхідність прийняття подружжям нових ролей бабусі та дідуся є одним з найважливіших аспектів цієї кризи. Завдяки онукам підтримується зв’язок між прабатьками та їхніми дорослими дітьми. Ролі бабусі та дідуся допомагають подружжю адаптуватися до виходу на пенсію, заново пережити батьківство та дають можливість оцінити власні заслуги у ролі батьків та компенсувати невдачі у взаєминах із власними дітьми.

Проблеми, які можуть виникати:

• Проблеми, пов’язані з виходом на пенсію. Вони стосуються різних аспектів, як соціальних (втрата соціальних контактів, втрата значимої роботи, значне зниження доходів), так і особистісних (зниження самооцінки, криза самоідентичності, поява емоційних та когнітивних розладів).
• Проблеми дорослих дітей та онуків, які долають власні етапи розвитку. Нездатність членів сім’ї виконати завдання власного етапу життєвого циклу найчастіше виливається у конфлікт поколінь. Наприклад, хвороба та залежність батьків веде до зміни ролей, і ось уже дорослі діти самі дбають про своїх батьків. Дорослій дитині з недостатньою автономією або тій, що зіткнулася з власними проблемами розвитку, важко виявити співчуття до потреб своїх батьків.
• Вікове погіршення здоров’я. Подружжю належить переоцінити свій спосіб життя та знайти можливості для його оздоровлення. На цьому етапі членам сім’ї доведеться зіткнутися із втратою подружжя, зниженням життєвого тонусу, загрозою старості та смерті — як власної, так і коханих людей.

Етап 8: завершення циклу — вдівство

Життєвий цикл сім’ї завершується тим же, з чого починався — людина знову стає монадою. На цій стадії важливо не лише приймати свою індивідуальність, а й знаходити та підтримувати зв’язки з розширеною сім’єю. До того ж в сучасному світі є тенденція до розширення можливостей літніх людей, тож цілком нормальним на цьому етапі буде вступити в університет, піти на курси чи розвиватися у новому хобі.

Задачі цього етапу:

• Адаптація овдовілого партнера до самотності. Переживання жалоби, втрати
• Знаходження нових сенсів, цілей, зв’язків. Зокрема — пошук нових зв’язків із сім’єю.
• Прийняття догляду та допомоги від членів сім’ї або соціального оточення
• Підготовка до останньої мандрівки

Головне завдання розвитку у зв’язку зі смертю близької людини — сумувати про втрату значних відносин і намагатися переключити увагу на якусь діяльність. Якщо члени сім’ї не пройдуть через скорботу, згодом у них може з’явитися почуття провини, гнів або депресія.

Чотири стадії цього процесу:

1. Заціпеніння, характеризується станом шоку, члени сім’ї практично не виражають сильних емоцій.
2. Гостра скорбота, проявляється зануреністю у спогади про минуле. Полегшенню стану сприяє перегляд фотографій померлого, спілкування з людьми, які його знали, а також уявне звернення до спільно пережитого.
3. Туга, супроводжується зменшенням інтенсивності скорботи, прийняттям втрати члена сім’ї та відчуттям пригніченості.
4. Відновлення, проявляється тим, що члени сім’ї починають перебудовувати своє життя. Прийнятним виходом зі становища для багатьох овдовілих є повторний шлюб.

Етапи повторного шлюбу

Сім’я, утворена внаслідок повторного шлюбу, або змішана сім’я, проходить через додаткові етапи розвитку: сепарація/розлучення, неповна сім’я, залицяння, повторний шлюб. Аналогічно етапам життєвого циклу сім’ї, кожен етап повторного шлюбу має свої завдання та перехідні стани, свої кризові моменти. При цьому змішані сім’ї мають проходити одночасно два процеси розвитку: відповідно до віку та стадії розвитку членів сім’ї, а також відповідно до етапу розвитку повторного шлюбу. Але це вже тема для окремої статті)

Використані джерела:

• Бетти Картер, Моника Мак-Голдрик ЖИЗНЕННЫЙ ЦИКЛ СЕМЬИ: ОСНОВА ДЛЯ СЕМЕЙНОЙ ПСИХОТЕРАПИИ

• Олифирович Н. И., Зинкевич-Куземкина Т. А., Велента Т. Ф. ПСИХОЛОГИЯ СЕМЕЙНЫХ КРИЗИСОВ

• Джозеф Браун, Дана Кристенсен ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА СЕМЕЙНОЙ ПСИХОТЕРАПИИ

• Майкл Николс, Ричард Шварц СЕМЕЙНАЯ ТЕРАПИЯ. КОНЦЕПЦИИ И МЕТОДЫ